Куди піти у Львові? На знайомство з українським костюмом в колекції Роксоляни Шимчук!
В галереї представлені авторські прикраси в етнічному стилі, старовинний національний одяг з усіх куточків України, а також одяг в етностилі відомих і починаючих українських дизайнерів.
Випускниця і спікерка школи стилю MODETON, дослідниця української культури Олена Сахно відвідала експозицію і готова ділитись враженнями та знахідками з вами.
Заходиш в етногалерею Роксоляни Шимчук, купуєш квиток, відкриваєш важкі двері — і опиняєшся ніби в іншому вимірі. Сходами вниз — і одразу зустрічаєш мольфара! Точніше, костюм, який міг йому належати, на вході — з величезним каптуром, від якого віє таїною і карпатськими стежками, де ходять неполохані олені.
А далі — десятки святкових строїв з усіх куточків Україні починають ніби запрошувати до себе: вдивляйся, дивуйся, відчувай, ось твоє коріння, ось голоси твоїх предків! Вся наша Україна — в колекції, яку пані Роксоляна збирала понад тридцять років!
"Тіни забутих предків", "Захар Беркут", "Довбуш" — весь час не полишає відчуття, що ти всередині фільму. Два виміри реальності.
Дитяче шкіряне взуття, що має назву постоли, манюсіньке, ніби його зробили ельфи. І поруч гострі бартки. Ніби захист отого дитячого світу.
Золоті і срібні металізовані нитки– сухозлото – в буковинських сорочках. У поєднанні зі смугами бордового — очей не відвести! Вишивати ними було нелегко, але коли українських дівчат зупиняли складнощі в прагненні до краси?
Обгортка, зав'язана так, щоб хлопці-залицяльники могли кидати в неї цукерки. А ще вона робила поставу підкреслено жіночною, акцентуючи стегна і талію.
Обрядові кролевецькі рушники, про призначення яких ми можемо тільки здогадуватись. Бо елементи, вишиті на них, настільки фантасмагоричні, що кожен бачить щось своє.
Неймовірний відтінок зеленого в сорочках із Заліщиків, який поки марно намагаються відтворити сучасні майстрині вишивки.
"Червоні як півень" сердаки гуцулів — мати саме такий було гарним тоном тогочасних фешіоніста. Та ще й з вишивкою!
Різновид вишивки, що називається "стебнівка", схожий на аркуш з каліграфічними вправами. Чи на новітні графічні шрифти.
Крайки всіх кольорів, як захист сонячного сплетіння і, за деякими трактуваннями, місток між життям і потойбіччям. Згадаймо фільм "Той, що пройшов крізь вогонь", де герой казав, що за допомогою поясу може обернутися вовком.
Солідоновий колір на буковинських сорочках — хто здогадається, який це?
Дві сорочки, які надягали хлопці на весілля на Покутті: одна, до тіла, від мами, інша, назовні — та, що вишивала наречена.
Двосторонні буковинські горботки часів румунської окупації, де бік з синьо-жовтим був прихований від стороннього ока.
Кептарики з широкими відкладними смушевими комірцями — чим ширший, тим вищий статус їхньої власниці.
І знову ж таки неймовірної краси широкі відкладні комірці на сокальських сорочках. Такий комір називався "богородчанський", і по вишивці на ньому хлопець при знайомстві дивився, чи не є раптом дівчина з його роду. У деяких сорочках комірці були аж до талії, але ми можемо побачити це лише на фото, одяг не зберігся.
"Шаленові" спідниці, тканина з яких є наочним прикладом подорожей українців за кордон.
Полтавські манішки — їх носили парубки й дівчатка-підлітки, бо для жінок, що мали діток, шилась сорочка з широкою пазухою.
Деталі, секрети, нюанси, сенси скриті та оманливо прості... І дивно, до цих старовинних строїв не можна торкатись, але відчуття, що вони торкаються тебе. Ця виставка, ця колекція — місце, куди варто прийти, щоб відчути себе маленьким міцним стежком великого Дерева Роду.